Олександр Левицький: «Хвороба, якої всі бояться, буде підвладна мені цілковито. Я це відчуваю» («Українська газета» №45(185))

Академіки офіційної медицини засвідчили дві перемоги народного лікаря

Лечение рака, Лікування, ПухлинаУ грудні минулого року в Інституті онкології Академії медичних наук України трапилася сенсація: після вживання фітопрепарату Олександра Левицького одужало двоє хворих, яких уже відправили додому помирати. Провідний спеціаліст цього медичного закладу В. Чорний в офіційному документі засвідчив це. Зокрема, про пацієнта С. він зазначив: «Проведено курс хіміотерапії фторафуром, після чого настало різке погіршення самопочуття. В цей період застосовано фітопрепарат О. Левицького. Лікування ним швидко ліквідувало побічну дію хіміопрепарату. За подальшої фітотерапії стан хворого покращувався. Контрольне обстеження в Інституті онкології через три місяці зафіксувало задовільний стан пацієнта. У нього поліпшився апетит, не турбують болі в зоні пухлини. На УЗД пухлину не виявлено».
Сміливець Олександр Левицький взяв, як кажуть, на свій страх і ризик ще одного хворого. Його також виписали з клініки, бо офіційна медицина не змогла допомогти.
Коли ми зустрілися, неймовірну, але лише на перший погляд, історію зцілення людей від страшної хвороби пан Олександр почав розповідати з кінця. Я не заперечувала.

«ЯКЩО ПУХЛИНИ НЕМАЄ, Я ЇЇ НЕ НАМАЛЮЮ»
– Досі у мене було близько двадцяти хворих, – розповідає народний цілитель. – У них було діагностовано пухлини в таких органах, як мозок, легені, молочна й передміхурова залози. Мій духовний брат (мій батько був його хрещеним) кандидат медичних наук Юрій Борисенко дуже радів, коли відбувалися випадки зцілень. А одного разу після чергової перемоги він познайомив мене з Президентом Академії медичних наук України Олександром Возіановим. Вислухавши мене, Олександр Федорович зауважив: «Все, що ви розповідаєте, – чудово. Але до мене приходять тисячі людей і так само, як і ви, стверджують, що вони можуть лікувати рак. Весь світ над цим б’ється, проте сьогодні ще ніхто не може впевнено сказати, що вже переміг хворобу». Я запитав академіка: «Як можу довести вам?» Він пообіцяв контрольну клініку. А потім викликав директора Інституту онкології Сергія Шалімова й попросив дати мені декількох хворих.
В Інституті онкології мене передовірили професорові В. Чорному. Той одразу відрізав: «Я вірю лише у скальпель, все решта – дурниці. Але оскільки це завдання дав мій шеф, то спробуйте. Він дав мені двох хворих, які «ремонту не підлягають».

Минуло три місяці, і треба було бачити очі професора Чорного, коли він не знайшов пухлину у другого мого хворого! Він ледь за горло не взяв спеціаліста з УЗД-діагностики й показував на знімок: «Ось тут пухлина. Метастази всієї черевної порожнини». Я розумів його емоційну реакцію, адже цього хворого виписали додому помирати… А він не тільки не помер, а ще й вилікувався. Після цього спеціаліст з УЗД-терапії сказав: «Я ж вам пухлину не намалюю, якщо її немає». Професор сів, протер окуляри й сказав: «Такий випадок у моїй практиці вперше за сорок років роботи».

– Чим ви лікували?
– Збором трав. Але скажу щиро, ніколи не збирався лікувати людей від цієї хвороби. Все трапилося саме собою. Заходжу якось до друга, а в його домі горе – захворіла дружина. Вони умовили мене її лікувати. Жінка одужала. Я просив її: «Нікому не розповідай». Але телефон народного порятунку працює. Невдовзі до мене почали звертатися люди. Я отримував позитивні результати, але своїх успіхів не афішував, бо не збирався всерйоз займатися онкологією. Проте один випадок змінив усе моє життя. Коли я побачив очі хворої, яка одужала, – в них були такі почуття, передати які я безсилий, – то зрозумів: на все життя, яке дасть мені Господь, буду займатися саме онкологією. А було все так. Якось зателефонував мені хлопець, маму якого, хвору на рак, виписали додому на наркотики. Поїхали ми до неї разом з Юрієм Борисенком. На ліжку лежала жінка, вік якої складно було визначити… Не скажеш, що їй 45-47 років. У неї синяки під очима, погляд відсторонений, синці під очима. Вона ледве чутно просила: «Допоможіть мені!» Залишили ми пляшку з ліками. З часом подзвонив її син і сказав, що мамі трішки краще. Він просив ліки. Я поїхав і пересвідчився, що хвора справді оживає. Випила вона наступну пляшку. Поїхали ми з Юрієм після цього й очам не повірили. Вона сама нам відчинила – з гарною зачіскою, в костюмі – як до театру, радісна й щаслива». Саме той погляд я, скільки житиму, не зможу забути… Та через тиждень трапилося неймовірне: знову подзвонив її син й сказав, що мамі дуже погано. Ми приїхали й застали її в нерухомому стані. Виявляється, вона пішла до лікаря, який виписав її додому помирати, за довідкою – щоб на роботу йти. Лікар запитав прізвище. Вона назвала. А далі він уже не володів собою: «Ви ще живі? Яка робота?» От що може зробити слово… Ми тиждень виходжували свою пацієнтку. Вона вийшла на роботу, трудиться собі на радість. Я знаю, що мій товариш, переживаючи цей випадок, буквально плакав. Настільки це його вразило…
– Чи можете стверджувати, що пізнали природу раку?
– Насправді рак не такий страшний, як його малюють. Все починається зі звичайної незапрограмованої клітини (як відомо, всі клітини організму несуть інформацію певного органу – печінки, нирок, селезінки). А ракова клітина відривається й починає рухатися по організму. Людина жила б з нею скільки-завгодно, якби не відростки цієї клітини – метастази… Вражаючи життєво важливі органи, вони посягають на життя всього організму.

– Можете назвати основні складові препарату?
– О, то була б Нобелівська премія… (Посміхається. – Авт.)

– Хочете ощасливити світ своїм відкриттям?
– Ні, хочу, щоб ті, хто був при владі, зрозуміли, наскільки важливо рятувати онкохворих, й допомогли мені. Зокрема, я маю гостру потребу в лабораторії, адже речовини, з якими я працюю, є досить серйозними отруйними речовинами, наприклад, болиголов, оконіт, миш’як. Маю намір з’єднати їх в одному препараті, а для цих дослідів потрібна лабораторія. Можу сказати, що внутрішнє чуття мені підказує, що найстрашніша хвороба мені підвладна в будь-якому її стані.

– Скількох людей ви вже вилікували від раку?
– Близько двадцяти. А при лікуванні такого ракового захворювання як мастопатія у жінок я отримав стовідсотковий позитивний результат.

– Чи були смертельні випадки?
– Двоє хворих померло. Шалімов, Чорний про них знають. Справа в тому, що в цих хворих були великі проблеми з печінкою. Я не зміг впоратися. Гадаю сьогодні: якби була лабораторія, то дійшов би до того, як відновити цей орган. До речі, тижнів зо три тому професор Шалімов мені сказав: «Чому ви боїтеся брати – печінка має чудову здатність регенерувати, якщо не зовсім вражена».

– Недавно Шалімов «вам не вірив». Сьогодні у вас із ним довірливі стосунки…
– І не тільки з цим професором. Тепер чую від медиків протилежне: вони, розмовляючи зі мною, нагадують, що найбільші відкриття людства робили свого часу непрофесіонали. Так, художник Леонардо да Вінчі зробив відкриття в аеронавтиці, фізик Фройд – у психології… А я згадав травневого жука – хруща. Вчені знають, що за законами термодинаміки ця істота не повинна літати. А вона літає… У світі, що нас оточує, ще стільки таємниць…

Тетяна ОЛІЙНИК

Запросов: 20 | 0,188
Потребление памяти: 22.51MB