Чому б не взяти рак в облогу? («Урядовий кур’єр» №4)

До Олександра Левицького завітав приятель зі слізним проханням допомогти дружині, у якої онкологи виявили злоякісну пухлину. «Та я ж не лікар». «Але знаєшся на травах». Справді, він ще з юнацьких років цікавився цілющими рослинами, збирав їх, робив фітозбори. Знання, здобуті з роками, ставали у пригоді – допомагав людям. І ось такий складний випадок. Що ж, трави ще нікому не шкодили, може, Бог дасть, і допоможуть. Якою ж була його радість, коли хвора почала поправлятися. Ось тоді й відбувся злам у фахових уподобаннях фітотерапевта-початківця… Він вирішив повністю присвятити себе фітотерапії і ще з більшою ретельністю вивчав та аналізував старі рецепти, створював свої. Засів за вивчення спеціальної медичної літератури.

Відчував, що не вистачає досвіду. Його цілительська практика могла б бути значно результативнішюю, якби працював у парі з дипломованим лікарем, вони б доповнювали один одного у знаннях і досвіді. Це переконання Левицького й привело до лікаря вищої категорії, уролога-онколога, кандидата медичних наук Юрія Борисенка.
Почали працювати в парі, і це пішло на користь справі. Але онкологія потребувала високого діагностичного забезпечення. Не у всіх випадках народна медицина могла принести цілковитий успіх. До того ж, хворі часто потребували оперативного втручання, хіміотерапії. Фітотерапія могла б забезпечити перший етап лікування, готуючи пацієнтів до призначеної операції, поліпшивши їх загальний стан здоров’я.
Шляхи подальшого поступу цілителів вели до Академії медичних наук. Президент АМН України Олександр Возіанов уважно вислухав цілителів, завбачив у їхній аргументації раціональне зерно. Вимальовувалось щось нове, але й доцільне в онкологічній практиці: досі цілителі не прагнули до співпраці з офіційною медициною, тим більше з академічною наукою, покладаючись лише на власні сили.

Президент Академії поділився тоді своїми думками з директором Інституту онкології Сергієм Шалімовим: справді, без авторитетних висновків клініки, без наукового підґрунтя цілителям не обійтися. Зі свого боку й наука могла взяти для себе щось корисне з багатовікової скарбниці народної медицини. На цьому й зійшлися.
Але спершу було вирішено перевірити можливості фітотерапевтів. Директор інституту запросив на розмову одного з найдосвідченіших своїх фахівців – заслуженого діяча науки і техніки України, доктора медичних наук професора Вячеслава Чорного. Домовилися: вчений виділить когось із своїх хворих, проконтролює подальше лікування їх народними методами. Професор для початку порекомендував одну з аж ніяк не найлегших пацієнток, якій, за відсутності позитивних результатів традиційного лікування було призначене симптоматичне лікування вдома – майже безнадійний випадок. Вона була неоперабельною.

Олександр Левицький з Юрієм Борисенком опікувалися хворою довго і терпляче, що й зрозуміло – засоби народної медицини швидкого успіху не обіцяють. Та ось настав час, коли можна було їхати з пацієнткою до інститутської клініки, для контрольного обстеження. Медперсонал був дуже здивований: як, ця жінка досі жива? Ще більше приголомшило, коли ультразвукове дослідження засвідчило…

А втім, вдамося до документалізованих клінічних висновків. Ось результат початкового обстеження: «Загальний стан тяжкий. Виснажена. Пересувається лише зі сторонньою допомогою. Огида до їжі. Випорожнення – один раз на тиждень. За даними фіброгастроскопїї встановлено рак шлунку. Гістологічний висновок: перстнеподібноклітинний рак. Через тяжкість загального стану та супутню патологію намічений обсяг операції (гастректомію) та хіміотерапію хвора перенести не в змозі. Виписана додому для симптоматичного лікування». Через три місяці після лікування засобами фітотерапії медики констатували: «Загальний стан значно поліпшився. Нормалізувався апетит. Набула у вазі три кілограми. Нормалізувалися випорожнення. З’явився інтерес до життя. Пальпаторно пухлина не визначається. Фіброгастроскогіія: прогресування пухлинного росту немає. Пацієнтка фізично зміцніла».
Ще один випадок з клінічної практики. Хворий з рецидивом пухлини у шлунку. Після хіміотерапії настало різке погіршення самопочуття. Лікування за допомогою фітопрепарату, створеного О. Левицьким, усунуло негативний побічний ефект хіміотерапії. З довідки інститутської клініки: «Стан хворого поліпшився. Ультразвукове обстеження пухлини не виявляє».

Радували й результати лікування жінок з раком молочної залози: з двох десятків випадків – жодної невдачі. Зцілювали й від мастопатії. Практика підказувала шляхи до подальшого вдосконалення. Багатою є скарбниця народної медицини, але якби до цього додати ще й останні здобутки світової медичної науки… Вимальовувався вже триєдиний тандем фахівців: фітотерапевт – лікар – науковець. Кожна ланка – це певний рівень. У багатьох випадках цілителі могли б взяти на себе підготовку до хірургічного втручання тих хворих, які є неоперабельними. Представник науки, будучи фахівцем найвищої кваліфікації, надавав би подальшу високоспеціалізовану медичну допомогу, йому, доступна й найдосконаліша сучасна техніка. Таким чином можна було б закільцювати комплексне лікування – засобами традиційної і нетрадиційної медицини, де кожна ланка виконує свої чітко окреслені функції.

А що сьогодні? Левицький з Борисенком аналізують, узагальнюють свій перший досвід співпраці. Вони створили й перевірили у клініці власний фітопрепарат, застосування якого обнадіює. І остання новина: до їхньої спілки приєднується представник медичної науки – доктор наук, професор із 40-річним досвідом роботи в онкології В’ячеслав Чорний.

Василь КАЛИТА

Запросов: 21 | 0,169
Потребление памяти: 22.56MB